Усе, що необхідно знати про бойову міць так званих “кінетичних” модулів “Орешника” та його влучність для осмислення справжнього ступеня загрози
Російський обстріл балістичною ракетою невеликої дальності “Орешник”, що трапився 8 січня о 23 годині 47 хвилин по Львівській області, став повторним використанням цієї ракети після атаки по місту Дніпро 21 листопада 2024 року.
Яка саме ціль передбачалася для обстрілу досі офіційно не оприлюднено, проте мер Львова Андрій Садовий повідомив: у селищі Рудно, яке є західним передмістям, через вибухову хвилю запустився автоматичний захист системи постачання газу з тимчасовим перекриттям для 376 споживачів.
Також наявні відео, де зафіксовано входження шести бойових модулів “Орешника”, без подальшої детонації, що вказує на те, що це були їхні габаритно-масові імітатори, як і у випадку обстрілу Дніпра.
Також можливо звернути увагу на відмінність з минулим обстрілом. Тоді бойові модулі падали спільно з помилковими цілями, які призначені для відволікання систем ППО.
І необхідно розуміти, що у такому виконанні, яке у РФ називають “кінетичним”, такий “Орешник” по суті нічого вразити не здатен. Зокрема ще у 2024 році Defense Express оприлюднив обчислення потужності габаритно-масових імітаторів бойових модулів “Орешника”, але базуючись на 36 бойових частинах – шість груп по шість модулів, сумарною вагою у 1500 кг. Але зараз, вже з кращим розумінням того, чим є “Орешник”, можливо перерахувати його “кінетичну потужність” на шість бойових частин.
Наголосимо, що у балістичної ракети невеликої дальності РСД-10 “Піонер”, перевтіленням якої і є “Орешник”, маса бойової частини була ідентичною – 1500 кг, проте вона вміщувала лише три бойові частини індивідуального наведення (15Ф453) вагою 290 кг кожна.
Відома маса бойового навантаження “Орешника” у аналогічні 1,5 тонни також розподілена між бойовими модулями, проте їх шість, а не три, системою розведення, а також оманливими цілями та іншими засобами подолання протиракетної оборони.
Тому, найімовірніше, у “Орешника” бойові частини важать менше, приблизно у районі 150 кг. Такий параметр реальний та відповідає вазі американської W76 у зборі для міжконтинентальної балістичної ракети Trident для підводних човнів.
Беручи вагу шести модулів по 150 кг кожен, можливо зробити наступні розрахунки. Під час наближення до поверхні у щільних шарах атмосфери бойові модулі балістичних ракет малої дальності сповільнюються з 3-4 км/с до 1,5-1,8 км/с. На такій швидкості 1 кг маси при зіткненні передає енергію у 1,4 мегаджоуля (МДж).
Якщо не враховувати зменшення ваги бойового модуля через зменшення шару абляційного покриття (яке дозволяє йому не згоріти під час входження в атмосферу), то енергія удару 150-кг габаритно-масового макета становитиме 210 МДж. Для порівняння: енергія вибуху 1 кг тротилу становить 4,2 МДж.
Тобто один 150-кг модуль за “потужністю удару” за швидкістю близько 5 Махів рівнозначний 50 кг тротилу. Проте кінетичний удар не має ані фугасної дії, ані вражаючих елементів, як у осколково-фугасній бойовій частині. Тобто навіть його порівняння з авіабомбою ФАБ-100, яка містить приблизно стільки ж вибухівки – не відповідає реальності.
Більше того, є питання влучності цих ударів. Бо система наведення індивідуальних бойових модулів балістичних ракет невеликої дальності передбачає їх розведення за окремими траєкторіями ще у космосі, на висоті у декілька сотень кілометрів. І з цієї висоти вони вже падають на ціль з влучністю, що у кращому випадку уявляється у межах близько +/- 100 метрів (для радянських технологій – у близько +/- 300-500 метрів).
І така влучність при так званому “кінетичному виконанні” дає можливість уразити щось виключно випадково. Проте похибка у навіть 100 метрів не має значення, якщо йдеться про ядерне виконання, коли кожен бойовий модуль може мати потужність у 300 кілотонн. І саме під такі ядерні бойові частини “Орешник”, як балістична ракета невеликої дальності, й створювався. Але те, що РФ має можливості нанесення ядерних ударів, і без новітніх ракет, й так добре відомо.