“Спрут-СД” окупантів став чудовим прикладом непотрібної машини на стадії задуму, яку ухвалили на озброєння у 2006 році, але так і не профінансували
Російський легкий танк, який по суті є самохідною протитанковою гарматою, 2С25 “Спрут-СД” було ухвалено на озброєння 9 січня 2006 року, тобто цілих 20 років тому, такий собі “рубіж”. І за цей час він попри всі запевнення так і не отримав собі клієнтів навіть вдома, перетворившись на музейний та виставковий зразок.
Цю техніку почали розробляти ще у 1980-х як заміну плаваючому танку ПТ-76. Водночас вона мала надходити на озброєння повітрянодесантних частин ПДВ та мати можливість десантуватися з літака. В підсумку з’явилось обмеження по масі у всього 20 тонн.
Але так трапилось, що з посиленням засобів ППО та авіації без використання ядерної зброї проведення масштабної десантної операції стало майже нереальним. Як наслідок, створений засіб виявився не надто потрібним окупантам, та і під час випробувань у 1990-х почали проявлятися багато технічних вад.
Загалом було вироблено близько 40 одиниць 2С25, а потім проєкт відправили на “удосконалення” та спроби збути на експорт. Для цього вони наполегливо пропонувалися Індії на роль легкого танка, але там відмовились та взялися за власну розробку. У 2022 році знову заговорили про серійне виробництво для ЗС РФ, але нічого нікуди не зрушило.
Погана привабливість “Спрут-СД” криється у слабкому захисті її алюмінієвого корпусу, що підсилюється застосуванням 125-мм гармати, на боєприпасах до якої фактично сидить екіпаж. Тобто перед нами така собі “бомба на колесах”, яка може вибухнути навіть від незначного ураження.
Хоча такі проблеми повноцінно офіційно не визнавалися для цього проєкту, таке заявляли про БМП-4, яка також призначена для десантників. Власне кажучи, на її базі базується найновіша модифікація “Спрут-СДМ”, яка навіть начебто пройшла випробування, але все ще не здобула замовлення.
Отже, ми бачимо машину, яка була приречена вже на етапі концепції та вимог, в результаті чого вона не може застосовуватися за прямим призначенням під час авіадесантування. Водночас можливості плавати недостатньо, щоб зацікавити сухопутні війська, яким потрібні засоби, що здатні “витримувати удар”.
Ось так і виходить, що через більше ніж 30 років після появи та 20 років після ухвалення на озброєння “Спрут-СД” залишається мотлохом, який “жаль викинути”, але і не хочеться купувати, коли можна взяти щось практичніше. Хоча офіційно проєкт ніхто не закривав, дуже малоймовірно, що ми колись побачимо його масштабне серійне виготовлення.